КОЛИХА́ННЯ, я, с. Дія за знач. колиха́ти і колиха́тися. Безнастанне колихання [пароплава] хутко навело [на капітана] сон (Ірчан, II, 1958, 332); Знов душа замерзне, знов одвикне Од радісного колихання трав (Рильський, І, 1960, 240).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 222.

Колихання, ня, с. Колебаніе, качаніе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 269.