Про УКРЛІТ.ORG

колиска

КОЛИ́СКА, и, ж.

1. Невеличке ліжечко для спання і колисання дитини. Мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько (Вовчок, І, 1955, 3); Йонька.. зняв із горища вервечану колиску та й примудрував її на гаку посеред світлиці (Тют., Вир, 1964, 524); * У порівн. — А я сплю собі тут, як у колисці (Фр., IV, 1950, 342); Човен гойдався, як колиска, легко і плавко (Донч., V, 1957, 23).

◊ З коли́ски — з дитячих років, з ранніх літ. Прощай, дівчинонька вірненька, 3 колиски подруга моя (Манж., Тв., 1955, 139); З молоком Своєї матері, з колиски Я мову взяв, що за селом Шуміла житнім колоском (Нех., Чудесний сад, 1962, 9); Стоя́ти (бу́ти і т. ін.) бі́ля коли́ски чого — сприяти зародженню і розвитку чого-небудь нового. В. Сосюра стояв біля колиски народження нової української соціалістичної поезії, був одним із зачинателів її (Мал., Думки.., 1959, 27); Комуністична партія, Володимир Ілліч Ленін стояли біля колиски комсомолу (Наука.., 6,1959, 4); У (в) коли́сці: а) (хто) ще зовсім дитина. — Може, десь і виглядає тебе твоя яворина, а, може, ще тільки росте. Сказано: хлопець на коні, а дівка в колисці (Стельмах, II, 1962, 334); б) (що) на самому початку, у зародку. — Щоб її, ту війну, в колисці задушило! (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 48); Реакційні сили старого світу робили все, щоб у колисці задушити Радянську владу (Програма КПРС, 1961, 10).

2. чого, перен., уроч. Батьківщина; місце виникнення і розвитку чого-небудь. Київська Русь є спільною колискою російського, українського та білоруського народів (Бажан, Наша Москва, 1951, 10).

3. діал. Гойдалка. Далі ми співали, на колисці гойдалися, весело так, весело прогуляли (Мирний, І, 1954, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 222.

Колиска, ки, ж.

1) Люлька, колыбель. Яке в колиску, таке в могилку. Ном. № 3212.

2) Качели. Хочете… гуляти, ідіть до колиски, та тілько сами не колишіться. Кв. I. 75. Ум. Колисочка. Мальована колисочка, засни мала дитиночка. Макс. (1849). 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 268.

коли́ска (зменшене — коли́соч­ка) — невеличке ліжечко для спан­ня і колисання дитини; здавна ко­лиска в Україні була підвісна, тому дитину заколисували гойдаючи; не можна колисати порожню колис­ку, — «бо в ній таким чином дідько колишеться»; клали в колиску за­лізо або хрестили ножем (залізом) з охоронною метою. І найбільші люди мали малу колиску (приказ­ка); Яке в колиску — таке й в мо­гилку (приказка); Іще мене у колис­ці мама колисала, А я уже пома­леньку на хлопців моргала (ко­ломийка); Мальована колисочка, засни мала дитиночка (колискова).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 300.

вгору