КОЛЕСУВА́ТИ, у́ю, у́єш. 1. недок. і док., перех. Піддавати дуже жорстокій смертній карі, ламаючи кістки на спеціально обладнаному колесі, що крутиться. Відьом же тут колесовали [колесували] І всіх шептух і ворожок (Котл., І, 1952, 141); [Хмельницький:] Згадайте гетьмана Остряницю, обозного Сурмила.. Це їх і козаків, славних запорожців, на площі у Варшаві колесували і з живих жили тягли (Корн., І, 1955, 236). 2. недок., неперех., розм. Кружляти (у 4, 6 знач.). В її [Тухольщини] лазуровім, чистім повітрі ..колесує орел-беркут (Фр., VI, 1951, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 219.