КОЛЕКТИВІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до колективізува́ти; // у знач. прикм. Відтворити красу життя нового, колективізованого села — такий художній задум п’єси Ю. Яновського «Потомки» (Укр. рад. драм.., 1957, 56); // колективізо́вано, безос. присудк. сл. У червні 1930 р. в основних зернових районах СРСР було колективізовано 40-50% селянських господарств (Іст. УРСР II 1957 355).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 217.