КО́ЛБОЧКА, и, ж.

1. Зменш. до ко́лба. Двоє присіли навпочіпки коло табуретів, що стояли прямо на проходах..,— орудували численними скляночками та колбочками (Шовк., Інженери, 1956, 175).

2. перев. мн., анат. Один із видів світлочутливих клітин сітківки ока, завдяки яким людина й хребетні тварини можуть бачити вдень і сприймати кольори. Світлочутливий шар сітківки з рецепторами — паличками й колбочками — лежить у крайній зовнішній Її частині, зверненій у бік судинної оболонки (Анат. і фізіол. люд., 1957, 157); Риби, сови, кажани не мають колбочок у сітківці ока — для них навколишній світ некольоровий (Наука.., 9, 1962, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 216.