КОКЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Своєю поведінкою, манерами, одягом неприховане намагатися сподобатися кому-небудь, зацікавити когось собою. Панни кокетували, спідлоба поглядали на велику гарну постать Прушинського й все зачіпали його (Н.-Лев., II, 1956, 72); — Можете взяти альбом, там є багато моїх «молодих» портретів, можете їх роздивитись, я не бороню, я ж не кокетую з вами (Л. Укр., III, 1952, 696); Наталя Павлівна кокетувала неприховане (Коп., Тв., 1955, 337); Ремісник, перебуваючи на сцені, часто кокетує з публікою, намагається підробитись під найбільш погані смаки деякої її частини (3 глибин душі, 1959, 32).

2. чим, перен. Виставляти що-небудь напоказ; хизуватися чимось. І лекцію читав [агроном] нам, неофітам трьом, Ледь кокетуючи ученими словами (Рильський, III, 1961, 202); Він [режисер] різко знімає марево сентименталізму, яким намагається кокетувати дехто з учасників вистави (Мартич, Друзі.., 1962, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 214.