КОКЕ́ТЛИВИЙ, а, е.

1. Схильний до кокетства, який намагається подобатися. Він по-молодецькому виструнчився і, дзенькаючи острогами, попрямував до кокетливих панянок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 278); На балу кокетлива Мадонна В’ється безрозумна, як мотиль (Рильський, II, 1960, 110); // Який виражає кокетство. — Спалося добре й нічого не снилось,— одказала Олеся, скоса поглядаючи на Бонковського кокетливими очима (Н.-Лев., III, 1956, 57); Знов лунає сміх, а з ним єднається прикрим акомпанементом цинічний регіт підстаркуватої жінки з кокетливими жестами (Л. Укр., III, 1952, 577).

2. Який має гарний, привабливий вигляд. Зелені «самовари» [міномети] з-під кокетливих парасольок наче привітно всміхались їй (Гончар, III, 1959, 198).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 214.