КОКА́РДА, и, ж.

1. Металевий значок установленого зразка на форменому кашкеті. Він не знав, що йому робити, і м’яв у руках свій червонооколий картуз з великою кокардою (Мирний, І, 1954, 255); Недалеко від нього у вирві блиснув кокардою офіцерський кашкет (Тют., Вир, 1964, 501).

2. заст. Вид банта на платті, капелюсі тощо. Целя в літнім бронзовім пальті і в білім солом’янім капелюсі з широкими крисами і червоно-жовтою кокардою на на головачі спішила на пошту (Фр., II, 1950, 306).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 214.