КОЗИ́ЦЯ, і, ж., розм., рідко. Те саме, що воли́нка. — Ми на заручинах повинні веселиться. Он бачите — скрипаль стискає вже смика, І ходить ходором у того он рука, Що кланяється нам, тримаючи козицю (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 359); Гей, луснули дві пістолі, задули [музики] в козиці (Коломийки, 1969, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 212.