Про УКРЛІТ.ORG

козиряти

КОЗИРЯ́ТИ1, я́ю, я́єш, недок., розм.

1. карт. Ходити з козиря (у 1 знач.); // Грати в карти. На гроші там не козиряли, А в кітьки крашанками грали. Не візьмеш даром сухаря (Котл., І, 1952, 164).

2. перен. Виставляти що-небудь як свою перевагу; хвалитися, чванитися чимось. Це були вірші Лєрмонтова, Ними завжди козиряв Соса, виказуючи свою належність до культури (Ю. Янов., І, 1958, 155); Шурка з особливим смаком козиряв іноземними словами і абстрактним способом мислення (Смолич, V, 1959, 116).

КОЗИРЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, недок., розм. Вітати по-військовому, прикладаючи руку до козирка. Мусив [Карпо Петрович] витягатися в струнку та козиряти тому шмаркачеві через те тільки, що [той] був сином його начальства (Коцюб., II, 1955, 368); Я йшов кудись, здається, по Волхонці, В своїй шинелі, від дощу важкій, І козиряв зустрічним лейтенантам (Перв., I, 1958, 461).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 212.

вгору