КОЗИРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, недок., розм.
1. Триматися по-молодецькому; бадьоритися. Коло дівки парубонько півнем козириться (Чуб., III, 1872, 178); // Задаватися, хизуватися. Серед другокласників ходив півником та козирився Володько Гречаний (Зар., Світло, 1961, 4).
2. безос., карт. Іде козир (у 1 знач.), збільшується кількість козирних карт. Не буду дивиться, нехай козириться (Номис, 1864, № 12592).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 212.