КОЗЕНЯ́ТКО, а, с. Зменш.-пестл. до козеня́. Є в Лейби, не знать, де він і взяв її, й коза з козенятком (Мирний, І, 1949, 192); Іноді козенятко мчало швидше і висувалось головою з-за неї; тоді тринога, безсила мати напружувала всі свої сили, щоб бігти врівень з козеням (Досв., Гюлле, 1961, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 211.