КОЗАЧКО́ВИЙ, а, е.

1. Прикм. до козачо́к 2; // Який носили козачки. Сміялись з його хлопці, коли побачили у рваній козачковій одежі (Мирний, IV, 1955, 169).

2. Стос. до козачка (у 3 знач.). Загальна риса, властива більшості епізодів опери [«Запорожець за Дунаєм»].— народнотанцювальна ритміка з частим уживанням козачкових та гопакових зворотів (Укр. клас. опера, 1957, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 210.