КОЗА́ЧКА, и, ж. Дружина або дочка козака (у 1-3 знач.). А козачка жде милого. Не убитого, живого (Бор., Тв., 1957, 73); — Хто ж і порадить сироту,— одказують старі козачки,— як не ми? (Вовчок, І, 1955, 25); Дівчина зі станиці, козачка, ..швидко йшла шляхом, несучи у руці маленький клунок (Собко. Кавказ, 1946, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 210.

Коза́чка, ки, ж.

1) Казачка. Та хто таке чув, щоб вільна козачка за крепака піддавалась? МВ. Скоро стам козачка козацький голос зачувати. ЗОЮР.

2) Родъ верхней мужской суконной одежды. Чуб. VII. 419.

3) — піскова́. Насѣк. Cicindela sylvatica. Вх. Пч. I. 5.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 265.

коза́чка — старовинний корот­кий верхній жіночий і чоловічий одяг з тонкого фабричного сукна; різновид свити.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 298.