КОЗА́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до коза́к 1-3. Де кров текла козацькая. Трава зеленіє (Шевч., І, 1951, 66); Остап зібрав собі гарне військо козацьке потроху і вже був напоготові йти на турка (Вовчок, І, 1955, 331); З-за гори доноситься гомін, ..чується маршова козацька пісня… (Мирний, III, 1954, 202); // Належний козакові, козакам. Перед моїми очима ніби по Дніпрі заворушились козацькі чайки (Н.-Лев., III, 1956, 307); — А були колись і оці степи вільними степами. Колись і їх тільки козацькі коні топтали (Хотк., І, 1966, 96); // Який походить із козаків. Козацький рід; // Який носили козаки (у 1, 2 знач.). Сидить чоловік у хорошому жупані, і шапка на ньому козацька (Кв.-Осн., II, 1956, 290); Колись на цій голові буйно розвівався традиційний козацький оселедець (Добр., Очак. розмир, 1965, 7); // Власт. козакові, козакам. [Василь:] Зосталося одно Запоріжжя, де ще живуть козацькі звичаї, де воля подає руку то одному безталаннику, то другому… (Мирний, V, 1955, 113); [Дівчата:] Ти думав, як зодягся по-козацькому та пістоль за пояс, то уже й козак? Еге, наберись козацького хисту поперед! (Вас., III, 1960, 18).
Коза́цька старши́на — керівна привілейована верхівка українського козацтва, яку обирали на козацькій раді. По один бік яру стояли потомки старшини козацької (Мирний, І, 1949, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 210.