КОЗА́ЦТВО, а, с.

1. Збірн. до коза́к 1-3. — Чи на те ж козацтво гинуло в неволі. Побивалось тяжко, шукаючи долі. Чи на те лилися кривавії ріки. Щоб усе пропало й забулось навіки? (Л. Укр., І, 1951, 19); Крикнув отаман в діброву: — На коні, козацтво, на коні! (Тич., І, 1957, 104); В пошуках людських резервів послав [Врангель] на Дон загін полковника Назарова, щоб спробував підняти по станицях козацтво (Гончар, II, 1959. 318).

2. Козацький стан. Він не крився ні від кого, що сам вийшов, з давнього козачого роду, ..що з козацтва викопала його доля (Мирний, III, 1954, 259); [Мартин:] Хлопам усе козацтва хочеться (Гр., II, 1963, 537).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 210.

Козацтво, ва, с.

1) Казаки. З Смілянщини, з Чигирина, просте козацтво, старшина на певне діло налетіли. Шевч. 151.

2) Званіе казака. Ти свою сиву голову пошануй, коли не шануєш козацтва. МВ.

8) Молодые люди. Нашому козацтву хотілося побачити того дива.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 265.