КОЖУШИ́НА, и, ж.
1. Не покритий тканиною кожушок (у 1 знач.). — Та як його без кожушини по такому холоду на роботу бігати! (Мирний, IV, 1955, 297); Я морозу не боюсь! — В кожушину одягнусь (Бойко, Ростіть.., 1959, 28); // зневажл. Ношений, поганенький кожух або кожушок. По смітнику [довелось] Ходити, нудити. Поки пугач над стріхою В вікно не завиє, А наймичка холодного Трупу не накриє Кожушиною старою (Шевч., II, 1953, 175); Люди минають хлопчину, ..Латану скрізь кожушину Вітер, як ніж, пробива (Павл., Бистрина, 1959, 59).
2. Вичинена овеча шкура, а також шматки старого кожуха. Терентій.. іде до дверей і зупиняється біля порога, ворушачи перед собою великими, з кожушини рукавицями (Стельмах, І, 1962, 178); Узутий був [чоловік] у великі розтоптані валянці, обшиті рудою кожушиною (Збан., Єдина,1959, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 208.