КОДО́ЛА, и, ж. Дуже грубий і міцний мотузок; линва, канат. Нанизу, од гатки, ходить по Росі важкий порон на товстій кодолі (Н.-Лев., І, 1956, 51); Повагом почав іти вглиб вагончик, прив’язаний до подоли, що потроху розмотувалася з барабана (Гр., Без хліба, 1958, 166); Із човна виплигнув чоловік, побіг на пісок, тягнучи за собою довгу кодолу (Десняк, Десну.., 1949, 454).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 207.

Кодола, ли, ж. Канатъ. А ну, хлопці, до кодоли порон тягти. Канев. у. Кодоли, привязанныя къ крыльямъ невода, имѣютъ названія по имени завѣдывающихъ каждой: отамана и его помощника крилаша — отаманська кодо́ла и крилашська кодо́ла. Браун. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 263.