КО́ДЛО, а, с.

1. зневажл. Рідня, нащадки. Досталося й Одарці, її батькові й матері, погоничам, наймичкам, зусім їх родом і кодлом (Н.-Лев., II, 1956, 59); Бідняцькі нащадки чи то боялися приступитись до дівчини, чи гребували панським кодлом (Збан., Сеспель, 1961, 417); // перен. Про злочинне оточення.— Не турбуйся, вони [німці] ще не раз проклинатимуть фюрера і його кодло (Рибак, Час.., 1960, 76).

Відьо́мське (ді́дькове і т. ін.) ко́дло — грубий, лайливий вислів (звичайно про родину, якусь групу людей тощо).

2. фам. Рід, плем’я. [Бублейниця:] Що ж робити, коли ваш рід такий удався, бо то з вашого кодла (Н.-Лев., II, 1956, 508); [П р і с ь к а:] Я таки зроду не з полохливого кодла (Кроп., І, 1958, 512).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 207.

Кодло, ла, с.

1) Родъ, племя. Іродове кодло. Ном. А тих може перевелось і кодло, що сими гербами величались К. ЧР. 54. Кодло твоє пропаде і сам изведешся. Щоб твоє кодло звелось! щоб тебе з ко́дла звело́! (брань). Пусть твой родъ погибнетъ. Ном. № 10202.

2) Порожденіе, выводокъ. Рече до людей: кодло гадюче! Єв. Л. III. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 263.