КОГУ́ТИК, а, ч., діал. Зменш.-пестл. до ко́гу́т 1. Ой морозе, морозоньку. Добрий чоловічої Зморозь того когутика. Нехай не кукуріче (Чуб., V, 1874, 113); — Тобі й когутика зарізати не шкода, бо добре косиш (Томч., Жменяки, 1964, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 207.

Когутик, ка, м. Ум. отъ во́гут.

1) Ой морозе, морозоньку, добрий чоловіче! Зморозь того когутика, нехай не кукуріче. Чуб. V. 113.

2) Самый верхній конецъ смереки. Шух. І. 176.

3) Узелъ на перевязи снопа. Вх. Зн. 26.

4) Курокъ ружья. Шух. І. 229.

5) Порода продолговатыхъ кислыхъ яблокъ. Вх. Лем. 426.

6) Раст. Convallaria bifolia. Лв. 97.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 262.