КО́ГУ́Т, ко́гута́, ч., діал.

1. Півень. В курнику запіяв когут (Фр., VII, 1951, 9); На всіх кінцях Гори вже іржуть коні, реве худоба, співають когути (Скл., Святослав, 1959, 304).

2. Тетеря (див. тете́ря).

3. Китиця з півнячого пір’я на капелюсі.— У нас, знаєте, носять на кресанях дорогі угорські когути (Федьк.,. II, 1960, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 207.

Когут, та, м.

1) Пѣтухъ. Два когути, два дима, дві господині ніколи не погодяться. Ном.

2) Тетеревъ (у гуцуловъ). Шух. І. 237.

3) Пѣтушье перо на шляпѣ гуцула. Шух. І. 128. Ум. Когутик. Ув. Когутище. Є у мене когутище, що всю нічку кукуріче. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 262.

ко́гут див. пі́вень.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 296.