КОВТЯ́К, КОВТЯ́Х, а́, ч., діал. Ковтун (у 1 знач.). Благенька борідка.. збивалася в порижілі ковтяки (Ле, Міжгір’я, 1953, 232); В головах ковтяхи (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 206.