КОВТУНУВА́ТИЙ, а, е. З ковтунами (у 1 знач.). Він був собі ковтуноватий [ковтунуватий], ..в поемах і пелехатий (Котл., І, 1952, 199); Довгий чорний волос на голові розкуйовданий, трохи не ковтунуватий, бо Іван розчісував його лиш пальцями (Март., Тв.,1954, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 206.