КОВТУ́Н, а, ч.

1. Жмут збитого волосся, вовни, шерсті. І довгі коси в реп’яхах О поли бились в ковтунах (Шевч., І, 1951, 361); Матрос.. помацав голову.. На маківці ковтун чуба злипся і зашкаруб (Мик., II, 1957, 214); З їхніх кожухів, як з неострижених баранів, у всі боки ковтунами летіла вовна (Чорн., Потік.., 1956, 78).

2. мед., вет. Хвороба шкіри в людей на голові та в коней під гривою, при якій волосся сплутується й злипається.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 206.

Ковтун, на, м.

1) Медиц. Колтунъ, Plica polonica. Лучче відразу ковтун з голови збути. Ном. № 4285. І довгі коси в реп’яхах о поли бились в ковтунах. Шевч. 340.

2) Вообще сбившіеся въ комья волосы.

3) Комокъ овечьей шерсти, попадающійся при разбираніи ея для чесанія. Вас. 152.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 262.

ковту́н — жмут збитого волосся, вовни, шерсті; при захворюванні шкіри на голові в людей або під гривою у коней волосся сплутуєть­ся в ковтуни; раніше боролися з ковтунами як із нечистою си­лою — їх вирізали і закопували в землю; символізує неприємності, клопіт, тому ковтуна треба негай­но позбутися: «Лучче відразу ковтун з голови збути!». І довгі коси в pen’яхах О поли бились в ковтунах (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 296.