КОВЗКИ́Й, а́, е́.
1. Такий, що не утворює тертя й на якому ледве тримається хто-, що-небудь. Подовгу стояла Горпина на ковзкому краю безодні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 332); Набравши в льоху решето яблук та слив, швець без пригод вибрався по ковзких східцях нагору (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 229); // Такий, якого важко втримати в руках; дуже гладкий, слизький. Ковзкий, відполірований мозолястими руками дубовий рогач вертівся в руках Уляни (Логв., Літа.., 1960, 57).
2. перен. Який може призвести до поганих наслідків— ненадійний, непевний (про життєвий шлях і т ін.). Ковзке становище; // Такий, у якому приховане що-небудь небезпечне, сумнівне або двозначне. Ковзка тема; Ковзке питання.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 204.