КОВА́ЛЬ, я́, ч. Майстер, що куванням обробляє метал, виготовляє металеві предмети. Коваль клепле, доки тепле (Номис, 1864, .№ 5927); Якби кайдани перегризти, То гриз потроху б. Так не ті, Не ті їх ковалі кували, Не так залізо гартували (Шевч., II, 1953, 40); Батько був славний коваль на всі околишні села (Фр., IV, 1950, 188); Здоровенні, напівголі, спітнілі, бронзові ковалі гатили своїми, тільки їм під силу, молотами по ковадлах (Довж., І, 1953, 227); * Образно. Кожен сам коваль свого щастя (Головко, II, 1957, 559).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 202.

Коваль, ля, м.

1) Кузнецъ. У кузні коваль, забувши про залізо в горні, балакав з хуторянами про чорну раду. К. ЧР. Коваль коня кує, а жаба і собі ногу дає. Ном. № 2548.

2) Холо́дний коваль. Слесарь. Жінка старого холодного коваля. Стор. МПр. 155.

3) Названіе отца новорожденнаго (на крестинахъ). Мил. 24.

4) Названіе плохого въ ходу вола. КС. 1898. VII. 46.

5) Насѣк.: щелкунъ, Elater. Вх. Пч. І. 6.

6) = Коваляк. Вх. Уг. 245.

7) Насѣк.: тараканъ. Вх. Уг. 245.

8) Кусокъ сала, даваемый лучшему гонщику берлинъ и плотовъ. Він добре жене — коваля дістане. Любечъ. Ум. Ковалик, ковальчик. ковалики в паністарій кують. Страшно. Ном. № 13650.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 260.

кова́ль —

1) майстер, що куван­ням обробляє метал, виготовляє металеві предмети; ремесло здавна поважане в народі, бо давало доб­рий заробіток («У коваля руки в золоті», «У коваля руки чорні, а хліб білий»); про майстра на всі ру­ки кажуть: «І коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець»; крім по­ваги, коваль здавна вселяв і забо­бонний страх: таємнича обстанов­ка, в якій працює майстер, закуре­на кузня, вогонь, розпечений ме­тал, сам вигляд коваля, — все це вселяло вірування, що ковалі — чаклуни, химородники; до того ж ковалі кували як потрібні в житті людини речі, так і смертоносну зброю; тому в народних легендах природу ковальського ремесла приписували то Богові, то дияво­лові. Коваль клепле, доки тепле (М. Номис); Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує (М. Номис); Не ті їх [кайдани] ковалі кували, Не так залізо гартували (Т. Шев­ченко);

2) у народі — батько ново­народженого (на хрестинах).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 294-295.