КОВА́ДЛО, а, с.
1. Залізна або сталева підставка певної форми, на якій обробляють метал, кують металеві вироби. Добреє ковадло не боїться молотка (Номис, 1864, № 7357); Гупає молот залізний. Бризка з ковадла огнем… (Граб., І, 1959, 555); При куванні застосовують такий інструмент: ковадло, ..ковальські молоти.. й кліщі (Слюс. справа, 1957, 38); * Образно. Стою біля ковадла нового життя, що оце починається (Гончар, Таврія.., 1957, 527).
2. анат. Одна зі слухових кісточок у середньому вусі (людей і ссавців).
3. спец. Частина патронної гільзи, об яку розбивається пістон під час пострілу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 201.