КОБИ́ЛИ́ЦЯ, і, ж., рідко.

1. Те саме, що коби́ла 1; лошиця. Він нанявся.. три кобилиці пасти (Сл. Гр.); Немає кобили. Привела вчора лошатко, а сама… Осколок доконав… Пропала кобилиця… (Багмут, Опов., 1959, 109).

2. перев. мн. Те саме, що ко́зла 2. Дівчата обстругували стіни,— які з долу, які з кобилиць угорі (Головко, II, 1957, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 201.

Кобилиця, ці, ж.

1) Кобыла. Він нанявся в єї… три кобилиці пасти. Рудч. Ск. І. 87.

2) Козлы, подпорки, подмостки.

3) Столбикъ на дорожкахъ и мостикахъ съ вертящимся крестомъ.

4) Отрубокъ дерева, на который натягивается кожа для очистки отъ мездры. Сумск. у.

5) Часть вѣтряной мельницы: балка, въ которую упирается веретено шестерни верхнимъ концомъ. Есть еще и кобилиця нижня. ( Залюбовск.).

6) мн. Перила. Лохвиц. и Гадяч. у.

7) Насѣк.: родъ полевыхъ кузнечиковъ. Шух. І. 23.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 259.