КО́БЗА, и, ж. Старовинний український струнно-щипковий музичний інструмент. Сидить козак на могилі, На кобзі грає-виграває. Жалібно співає (Укр.. думи.., 1955, 38); Максима аж підмиває попросити, щоб дід що-небудь заграв па кобзі (Стельмах, І, 1962, 239); * Образно. Гомоніла твоя [Шевченкова] кобза Гучною струною, В кожнім серці одбивалась Чистою луною (Л. Укр., І, 1951, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 200.

Кобза, зи, ж.

1) Струнный музыкальный инструментъ. Сидить на могилі козак старесенький, у кобзу грає-виграває, голосно співає. Мет. 443. Він усюди вештається та на кобзі грає. Шевч. 7. На речах — як на кобзі. Ном. № 2989.

2) Рыболовный снарядъ изъ тонкихъ прутьевъ. Сим. 148. Ум. Кобзонька, кобзочка. В кобзоньку грає, гарно співає. Грин. III. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 259.

ко́бза (зменшено-пестливі — ко́бзонька, ко́бзочка) — старовин­ний український струнно-щипко­вий музичний інструмент; попе­редниця бандури; Ф. Колесса ви­значає кобзу як музичний інстру­мент, менший від бандури, на три-сім струн), а іноді і як саму бандуру, коли вона перебуває в ру­ках старців, які ходять з нею по торгах та базарах і грають на ній наспівуючи (звідси й назва банду­риста — кобза́р); у П. Куліша кобза (і як музичний інструмент і як по­етичне слово) — символ україн­ського відродження: «Кобзо, ти наша утіха єдина… Поки проки­неться сонна країна, Поки діж­деться своєї весни, Ти там по хатах убогих дзвони». Сидить на могилі, на кобзі грає-виграває, жалібно спі­ває (дума); На речах — як на кобзі (М.Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 293-294.