КОБЕНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех., фам., рідко. Сильно сварити, лаяти. Кричав [Харон], буцімто навіжений, І кобенив народ хрещений (Котл., І, 1952, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 200.

Кобенити, ню́, ни́ш, гл. Ругать, поносить. Кричав буцім то навіжений і кобенив народ хрещений, як водиться в шинках у нас. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 258.