КНУР, а, ч. Самець свині.— Як дременув попід хатою та й поперевертав обидва глиняники,— говорила Мотря. — Це, мабуть, рябий Парасчин кнур?..— промовила мати (Н.-Лев., II, 1956, 274); [Хлопець:] Суне так котре куди попало. Попереду кнури та бугаї, та жеребці, та барани з цапами, я ледве втік (Л. Укр., II, 1951, 208); У відтворенні поголів’я велике значення має й підбір кнурів (Хлібороб Укр., 4, 1965, 17); * У порівн. За шинквасом, мов кнур у загороді, стояв гладкий шинкар (Кол., Терен.., 1959, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 198.