КНО́ПКА, и, ж.

1. Рухомий гудзик, натискуванням якого вмикається або вимикається електричний струм, унаслідок чого підключені до нього механізми починають або перестають діяти. Діденко розгублено знизав плечима. Знову натиснув кнопку дзвінка і прислухався. Будинок мовчав, як пустка (Головко, II, 1957, 479); Василева пучка торкнулася до кнопки — транспортерні стрічки зупинилися (Вол., Місячне срібло, 1961, 286).

◊ Натиска́ти (нати́скувати, нати́снути) [на] кно́пку (на всі кно́пки) див. натиска́ти.

2. Металеве вістря з широкою плоскою головкою для приколювання паперу, тканини тощо до чого-небудь твердого. Вона сіла за стіл і, розгорнувши класний журнал, зробила перекличку. Потім приколола кнопками на стіні розклад уроків (Донч., Ю. Васюта, 1950, 22).

3. Вид металевої застібки для одягу, що складається з двох частин, одна з яких входить в іншу. Вже й коси під хусткою виклала [Наталка] якось по-міському, і кохта [кофта] — ота, що на кнопках,— щільно облягає їй шию (Гончар, II, 1959, 33); Орися швидко пробігла пальцями по кнопках кофтинки (Тют., Вир, 1964, 510).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 198.