КЛІ́НКЕР, ч., спец,

1. род. у. Дуже міцна, сплавлена під час випалювання цегла, що не вбирає вологи; застосовується для вимощування шляхів, настилання підлоги в промислових будівлях і т. ін. По клінкеру дзвеніли ковані колеса важких возів (Збан., Сеспель, 1961, 367).

2. род. у. Випалена до спікання цементна сировина у вигляді дуже твердих грудок; напівфабрикат для виробництва цементу. Клінкер розмелюють у тонкий сірувато-зелений порошок, який надходить у продаж під назвою силікатцементу (Заг. хімія, 1955, 453).

3. род. а. Вузький довгий човен для академічного спортивного веслування. Його увагу привернув клінкер, який наздоганяв яхту (В ім’я Вітч., 1954, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 185.