КЛЯ́УЗА, и, ж., розм. Те саме, що на́клеп. [Бережний (з іронією):] На жаль, ще не перевелися такі люди, для яких строчити кляузи вже стало фахом (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 53); — Автор, мабуть, боїться, щоб йому кар’єру Сагайдак не зіпсував, от і написав таку кляузу,— зауважив Кужель (Добр., Тече річка.., 1961, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 195.