КЛЯ́СКАТИ, аю, аєш, недок., діал. Плескати. Кляскати в долоні; //Ляскати [Круста:] Та тільки нащо ж там раба шукати? Ось я пучками клясну — прийде й сам. (Кляскає пальцями) (Л. Укр., II, 1951, 394).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 194.

Кляскати, каю, єш, [p]одн. в.[/p] кля́снути, сну, неш, гл.

1) Хлопать, хлопнуть. Біс перістий свиснув, кляснув. Гул.-Арт. (О. 1861. III. 106).

2) — язиком. Щелкать, щелкнуть языкомъ. Вх. Лем. 425.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 256.