КЛО́УН, а, ч. 1 Цирковий артист-комік. На арену вискочили два рудих клоуни (Донч., Дочка, 1950, 177); // Блазень (у 1 знач.). Із іншими добутками візантійської цивілізації князі руські спроваджували з Візантії на Русь також забавників та потішників-музикантів, клоунів (Фр., XVI, 1955, 210).

2. перен. Про людину, що вдає з себе блазня (у 3 знач.) або своєю поведінкою схожа на блазня. Ти клоун, ти вічний кривляка (Тич., II, 1947, 155); Удаваний жах, що відобразив «отець» на своєму обличчі, потім театральний жест руки, якою заслонив очі, додали Нелі відваги.— Комедіант,— подумала,— клоун. Я його не боюсь (Вільде, Сестри.., 1958, 431).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 189.