КЛИ́ЧНИЙ, а, е. Який кличе, містить у собі заклик, поклик. Голос нічної трембіти був кличний і грізний (Перв., Атака.., 1946, 119); Їх [журавлів] кличний перегук трубно линув з незримої височини (Рибак, Час.., 1960, 82).

∆ Кли́чна фо́рма; Кли́чний відмі́нок — відмінкова форма іменника для вираження звертання до особи чи предмета, позначених цим іменником. Мені здається, що не можна вивести правила для кличної форми, але можна спостерегти, що вона органічно звучить у виразах емоціональних, де звертання підкреслене, виділене (Кундзич, Діези.., 1956, 12); Короленко вже самим початком оповідання «Судний день», самим уживанням кличного відмінка, характерного для української мови і майже не вживаного в сучасній російській, вводить нас, я б сказав, в українську атмосферу (Рильський, III, 1956, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 183.