КЛЕЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., етн. Убирати, прикрашати (зеленню). Незабаром ось тройця, дівчата хати клечатимуть, долівки труситимуть луговою травою (Гончар, II, 1959, 267); Мати приносила завжди з лісу березове гілля клечала ним кімнатку (Ів., Таємниця, 1959, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 181.