КЛЕРИКА́Л, а, ч. Прибічник клерикалізму; член клерикальної партії. Ті книжки, на які у Вас нападають клерикали, найбільше вподобались мені (Коцюб., III, 1956, 206); Клерикали не прощали Сковороді його сміливості і критики, зводили на нього різні наклепи та лихословили (Іст. укр. літ., І, 1954, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 181.