КЛЕ́ПКА, и, ж. Кожна з опуклих дощечок, з яких складається бочка, діжка й т. ін. Ой у полі озеречко, Там плавало відеречко, Соснові клепки, а дубове денце (Нар. лірика, 1956, 261); Самий, Один-однісінький, бувало, Сидить собі у бур’яні Та клепку теше (Шевч., II, 1953, 319); На подвір’ї стояла чиясь стара бочка, я позбивав обручі і вийняв дві клепки (Сміл., Сашко, 1954, 14).

◊ Кле́пки розсо́хлись у кого; Кле́пку загуби́ти; Нема́є (не вистача́є, браку́є) одніє́ї (тре́тьої, деся́тої і т. ін.) кле́пки [в голові́] у кого, кому, зневажл. — бути дурнуватим, несповна розуму. [Прокіп:] У твого чоловіка трохи клепки розсохлись (Корн., II, 1955, 117); В його і тепер не всі вдома, а ззамолоду зовсім-таки не було одної клепки в голові (Н.-Лев., II, 1956, 19); — Як на що інше, так у нього десятої клепки не вистачає, а на це вистачило (Гончар, Таврія, 1952, 49); Кле́пку вставля́ти (вста́вити) кому, ірон.— повчати, на розум наставляти кого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 180.

Клепка, ки, ж. Клепка. Ой у полі озерце, там плавало відерце. Соснові клепки, а дубове денце. Чуб. V. 81. Торох відра об землю, аж клепки забряжчали. Рудч. Ск. II. 124. У його клепки не стає в голові. немає третьої кле́пки в голові. Онъ глуповатъ. У него голова не въ порядкѣ. Ном. № 6254. Чуб. І. 249. Орати кле́пкою. Идти на перекоръ. Ном. № 3308. Ум. Клепонька, кле́почка. Соснові клепоньки, дубове денце. Грин. III. 242. Щоб твої обручі погоріли у печі, щоб твої клепочки розносили діточки. МУЕ. III. 159.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 250.

кле́пка (зменшені — кле́понька, кле́почка) — кожна з опуклих до­щечок, з яких складається бочка, діжка тощо; у народі — символ не­обхідного розумового складника, на основі чого розвинулися фра­зеологізми: кле́пки розсо́хлися у ко­го, кле́пку загуби́в хто, нема́є (не ви­стача́є, не стає́, браку́є) одніє́ї (тре́тьої, п’я́тої, сьо́мої, дев’я́тої, деся́тої) кле́пки [в голові́] у кого (кому) — хтось дурнуватий, не­сповна розуму; кле́пку вста́вити кому — навчити, на розум наста­вити когось. Ой у полі озерце, там плавало відерце. Сосновії клепки, а дубове денце (П. Чубинський); Си­дить собі у бур’яні Та клепку теше (Т. Шевченко); Клепки йому в го­лові не сходяться (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 290.