КЛЕ́КІТ, коту, ч. Дія за знач. клекоті́ти та звуки, утворювані цією дією. Орли-чорнокрильці літають, Клекотом звіра на кістки скликають (Мирний, V, 1955, 264); Над головами летів якийсь птах з шумом, з клекотом (Головко, І, 1957, 270); Журавлиний линув клекіт (Мас., Сорок.., 1957, 22); Хоч і як недалеко було від нас до нього, але за ревом та клекотом води ми не могли розібрати ані одного слова (Фр., IV, 1950, 280); Задавлений плач, глухий болізний [болісний] клекіт у грудях вирвались з одкритих, смагою спалених уст (Мирний, І, 1954, 360); На захід летіли мотори, і в небі стояв кулеметний клекіт (Панч, В дорозі, 1959, 38); Вдалині лунав клекіт баталії між сухопутними арміями (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 9); Вони [молодиці] разом верещали, гвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати (Н.-Лев., II, 1956, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 179.