КЛЕЙМО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до клеймува́ти.

2. у знач. прикм. Який має на собі клеймо. Він сідає на обтесану підвалину і гладить рукою клеймований стовбур (Стельмах, На.. землі, 1949, 128); Клеймовані товари.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 178.