КЛА́УЗУЛА, и, ж.

1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо.

2. ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому відношеннях.

3. літ. Кінцеві склади віршованого рядка або рядка ритмізованої прози, які йдуть за останнім наголошеним складом. Виразно виступає в романі також фігура перелічення з двотактною ударною клаузулою (Мова і стиль «Вершників», 1955, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 177.