КЛАСИЦИ́ЗМ, у, ч. Напрям у європейській літературі й мистецтві XVII — початку XIX ст., суть якого полягала в наслідуванні мистецтва та поезії стародавньої Греції, Риму й у дотримуванні системи суворих правил відтворення дійсності. Як син свого віку Котляревський не міг звільнитися від деяких положень класицизму. Так, у визнанні суспільної ролі літератури він стояв на грунті дидактизму (Рад. літ-во, 6, 1957, 124); У своїй творчості К. Брюллов прямував від класицизму через романтизм до реалізму (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 33); // Один з основних архітектурних стилів XVII — початку XIX ст., який послідовно розвивав традиції архітектури античності й епохи Відродження. Друга половина XVIII ст. в розвитку архітектури [на Україні] характеризується впливом класицизму (Іст. УРСР, І, 1953, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 175.