КЛА́НДАТИ, аю, аєш, недок., перех., діал., фам. Прохати. Вхопив гроші у його з рук та й заховав. Давай вони його кландать, щоб оддав (Сл. Гр.); — Чого я мушу кландати когось, а своє покидати? (Ле, Ю. Кудря, 1956, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 173.

Кландати, даю, єш, гл. Упрашивать. Вхопив гроші у його з рук та й заховав. Давай вони його кландать, щоб оддав. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 247.