КЛА́КЕР, а, ч. У буржуазному театрі — особа, найнята для того, щоб гучними оплесками, вигуками або свистом створювати враження успіху чи призводити до провалу п’єси, артиста. [Маринка:] Я зараз підслухала, що клакери змовлялися шикати Марусі (Стар., Вибр., 1959, 447).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 173.