КИЯ́НКА¹ див. кия́ни.

КИЯ́НКА², и, ж. Дерев’яний молоток, яким користуються в столярстві. При довбанні ударяють по ручці долота киянкою (Гурток «Умілі руки..», 1955, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 158.

Киянка, ки, ж.

1) Кіевлянка.

2) Богомолка, идущая на богомолье въ Кіевъ, или возвращающаяся оттуда. Понеділкує, черничить, киянок годує. Мкр. Н. 30.

3) Небольшой деревянный молотокъ у столяра. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. Ум. Кия́ночка. Я з Києва швачка, я з. Києва кияночка, а з города городяночка. Мет. 197.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 242.