КИ́ШКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Кричати «киш», відганяючи свійську птицю, птахів. — Зерно стеріг? — Атож. На горобців кишкав (Вишня, І, 1956, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 157.

Кишкати, каю, єш, [p]одн. в.[/p] кишнути, шну, неш, гл. Прогонять, прогнать птицу криком киш! Прилетіла тетерочка… Не кишкайте, не лякайте: нехай привикає. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 242.