КИ́ЧЕРА, и, ж., діал. Гора, вкрита вся лісом, крім вершини. Втретє затрембітала трембіта про смерть у самотній хаті на високій кичері (Коцюб., II, 1955, 312); Виглянуло веселе [сонце] з-за кичери й залило золотом долину (Гжицький, Опришки, 1962, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 156.

Кичера, ри, ж. Гора, покрытая лѣсомъ, кромѣ вершины. Желех. Шух. І. 73. Ум. Ки́чірка. Вх. Зн. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 241.

киче́ра — гора, вся вкрита лісом, крім вершини; так вона називаєть­ся зазвичай у Карпатах.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 286.