КИ́ТИЦЯ, і, ж.
1. Жмуток ниток, шнурків і т. ін., зв’язаних з одного кінця докупи, що є прикрасою, оздобою чого-небудь. Пишно вив’язала Ганна голову.. червоною великою хусткою з білими та зеленими китицями (Н.-Лев., І, 1956, 84); На Романові була синя шовкова сорочка з стоячим коміром, кручений пояс з розкішними, барвистими китицями на кінцях (Ткач, Арена, 1960, 41); // Тасьма з такою прикрасою біля ручки шаблі, шпаги тощо. Китиця в його була коло шаблі (Сл. Гр.); Хорунжий простягнув до Мартинової шаблі руку й одв’язав червону оксамитову китицю від ефесу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 509); // Прикраса у вигляді стоячого жмутка пір’я чи кінського волосся на головних уборах, звичайно військових, а також подібна прикраса на головах коней; султан. [Гостомисл:] — Ся китиця із пір’я — знак Спокою (Фр., IX, 1952, 252); // Жмуток волосся на кінці хвоста корови, лева та ін. Щоб німці в мене не знайшли листа, я його скручував у трубочку і прив’язував корові до хвоста, в самій китиці (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 19); На відміну від левів, тигри мають видовжене тіло, ..хвіст у них не має китиці (Посібник з зоогеогр., 1956, 72).
2. Невеликий сніп соломи, зв’язаний з того кінця, де колоски; використовується для вкривання даху. Далі зірвався й вітер, почав бити снігом о шиби, свистіти серед крутих берегів, термосити і виривати китиці в стрісі (Фр., VIII, 1952, 344).
3. Скупчення квіток на одній гілці, на одному стеблі; суцвіття. Маяв [очерет] над ними пухнатими китицями та наводив сум одноманітним шелестінням (Коцюб., І, 1955, 359); У розчинені вікна зазирали білі китиці акацій (Панч, В дорозі, 1959, 136); // Гроно. Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід (Л. Укр., III, 1952, 224); Високо підіймаючи голову вгору, ..пучками ловила [дівчина] китицю горіхів на пригнутій ліщині (Вас., Вибр., 1950, 29).
4. діал. Букет. Рано прислав, так чула я, якийсь, казали, великий пан велику китицю квітів (Коб., За ситуаціями, 1914, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 155.